же уряд був проти цього і почав переселяти їх купками і в ріжні місця, мішаючи з иншими елементами. Це стрінуло опір; траплялося, що всупереч розпорядженням уряду знімалися з місця цілі станиці, їхали на Кубань з військовими клейнотами і навіть церковними дзвонами і тут намагалися оселитися не розпорошуючись. Уряд цього не дозволяв, і це викликало цілі бунти, які треба було здавлювати силою. Нарешті, уряд мусив уступити, і де-які станиці (Сєверська, Азовська, Дербентська, Папайська) були заселені виключно азовцями. Це переселення тяглося аж до р. 1865, коли (11-X) Азовське Військо остаточно було скасовано, а рештки його повернуті в поселян[1].
Поповнювала Чорноморське Військо і друга гілочка Запорозької Січи — не довго існувавше, так завне, «Усть-Дунайское Войско». Р. 1806 переселяється звідтіль на Чорноморію 122 душі, р. 1808 — 435, р. 1810 — 50 душ»[2].
Але далеко більше значіння для Кубані мало безпосереднє переселення з-над Дніпра.
Необхідність цього переселення і збільшення в такий спосіб Чорноморського Війська вже добре розумів Головатий. Не обмежуючись визволенням шляхом відповідних клопот перед російським урядом і переселенням на Кубань тих Запорожців, що попали в кріпаки (лише р. 1794 було переписано з Катеринославського намісництва в Чорноморське Військо 4803 бувших Запорожців і 37 старшин), він має на Україні, особливо в районі бувшого осідку Війська на річці Бузі, своїх агентів, котрі зманюють людей на вільну Кубань. Чутки про те, що тут відродилося вільне козацьке військо, пішли незабаром по всій Україні, і як раніш люде тікали від польських панів на Запорожжя, так теперь від російських панів та своєї старшини, що перевернулася в російське дворянство та одаржала право володіти козаками та селянами, що жили на її землях, як кріпаками, — починають тікати до Чорноморців. Російський уряд вимагав від Військового Правительства, щоб воно не давало притулку таким втікачам. А Головатий на це відповідав, що дійсно «малороссійской породы люди, войску черноморскому непринадлежащіе, шатаясь, нѣкоторые съ женами и дѣтьми, тайнымъ образом на войсковой землѣ по непріему, украдкою про между войсковыми жителями подъ видомъ польскихъ виходцевъ скрываются», і пропонував повертати тих, відносно яких їх панами буде доказано, що вони дійсно їх кріпаки. Але це доказати було важко, бо всі такі люде мали фальшиві паси, які видавав їм Головатий, і по яких вони значилися вільними козаками. Та й докажчику, чи то панові чи його управителеві, небезпечно було вступати в чорноморські степи — козаки не дуже то жалували охотників за людьми. А крім того, незабаром утворився такий звичай: гнатися за втікачем можна було до річки Єї;
