називалася територія, на якій оселилося Чорноморське Військо (черкеси звали Чорноморію «Бошкале», що значить — домівка кашоїдів[1], важко було жити українцям. Війна щоденна, незвиклий клімат, хороби, а особливо «корчій» (малярія)[2] дуже винищували населення, та козацтво відживлялося й скріплювалося припливом свіжих сил.
Свідок першіх десятиліть життя Чорноморців на Кубані (Туренко) каже, що кількість їх збільшилася «неоднократными переселеніями изъ малороссійскихъ губерній, безъ чего нездоровый край сей остался бы безъ людей, ибо въ ономъ ежегодно гораздо болѣе умирало, нежели рождалось, не говоря уже объ убитыхъ въ почти безпрерывныхъ сраженіяхъ съ непримиримымъ непріятелемъ и умершихъ отъ ранъ[3].
Р. 1808 прийшло на Кубань з Туреччини (на заклик отамана Бурсака) 500 Запорожців[4]. Цим роля Задунайської Січи в зміцненні Чорноморського Війська не скінчилася. Року 1828, за царя Миколи I, частина Запорожців (біля 1.500 душ) на чолі з Кошовим Отаманом Йосипом Гладким, повіривши обіцянкам російського уряду, которий саме тоді воював з турками, перейшла на бік Росії. Одурених людей спочатку було поселено по побережжю Азовського моря в Маріупольському повіті (сучасні села: Петровське, Новоспасівка, Стародубівка, Покровське, Миколаєвське — Кальчик) під назвою Азовського Козацького Війська, з дозволом користуватися де-якими привілеями.
Маріупольщина не подобалася Запорожцям, і Азовська Військова Рада з самого початку хотіла була переселити Військо на Кубань і там приєднатися до Чорноморців, які радо годилися; але цьому спротивився Гладкий, що не хотів уступити першенства чорноморському отаманові Безкровному. Незадоволені почали тікати потайки — хто на Чорноморію, а хто й до Туреччини, а тих, що залишилися, незабаром спіткала загальна доля українських козаків. Від р. 1852 їх почали переселяти живосилом на Чорноморське побережжя від Анапи до Сухум-Кале (м. Анала, ст. Анапська — в цьому районі ще р. 1832 були поселилися 200 родин українських козаків — Благовіщенська, Новоросійська, та инші місця побережжя). Частина Азовців оселена в закубанських станицях Таманського та Катеринодарського повітів (ст. ст. Абинська, Хабльська, Грузинська, Ільська, Сєверська, Азовська, Дербентська Папайська).
Азовці були не проти переселення, але вони хотіли зробити це цілим Військом і так, щоб бути вкупі з Чорноморцями. Російський
- ↑ И. Попко. Та ж праця, ст. 2.
- ↑ Про недобрий клімат, між иншим, свідчить і прислів'я, що склали перші Чорноморці — «До Святого Духа не скидай кожуха, а по Святім Дусі у тому ж кожусі» (Попко, та ж праця).
- ↑ Туренко. «Историческія записки о Войскѣ Черноморскомъ». «Кіевская Старина». 1887 р., № 6, ст. 378
- ↑ Туренко. Та ж праця. «Кіев. Стар., 1887 р., № 5, ст. 132.
