Нашу землю на панів роздала,
А нас козаченків на Кубань-річку загнала.
А ми козаченьки там жити не схотіли,
Посідали на човники, на Дунай махнули.
Тепер, хлопці, моліть Бога за царицю небогу,
Що нам показала на Дунай дорогу».
Народня пісня.
Не няли віри Чорноморці російському урядові. Почували, що він і на Кубані їх достане і не дасть їм спокою. А може й прочули, що на Кубані мають поселити також донців[1]. Та все ж Чепіга та Головатий вібрали круг себе де-кілька тисяч козаків, котрі згодилися мандрувати на Кубанські степи.
«Ой, тисяча сімсот девяносто першого року,
Гей! вийшов указ від тої цариці з Петербургу городу,
Ой, щоб пан Чепіга та пан Головатий,
Зібравши все військо запорозьке,
Гей! виступали та на Кубань річку
На вічнее врем'я, гей!
Бувай здоров, Дніпро, ріка мутная!
Підем на Кубань чистої напитися.
Бувайте здорові, всі куріні наші!
Тут вам без нас розвалитися.
Там будем жити, там будем гуляти і рибу ловити,
А вражого черкеса, та як того зайця,
Будем по горах гонити».
Народня пісня.
З великим жалем Чорноморці кидали Рідний Край. Прийшли чужі люде, розташувалися, а українців з своєї землі, з своїх хат вигнали…
«Зажурилися чорноморці,
Що ніде прожити,
Уселився вражий москаль,
Виганяє з хати.
Ой, годі ж вам, чорноморці,
Худобу плодити,
Гей, запрягайте воли в вози,
Ідіть на Кубань жити.
Ой, як вийшли чорноморці
На крутиї гори,
- ↑ Р. 1792 велено було 6 полків донських козаків поселити на верхній і середній Кубані, до ст. Усть-Лабинської. Граф Гудович, командуючий війсками, хотів був переселити Хоперський полк, що складався майже виключно з українців, Волзький, в якому було багато українців, і 3 донських, але цариця не погодилася з цим і наказала переселити лише донців, збільшивши кількість їх. (П. Г. Бутковъ, та ж праця, ст. 246–247.).