мусів увійти в склад її, як окремий штат, а ближчим завданням — була допомога центральній російській владі в боротьбі як з зовнішніми, так і нутрішніми ворогами.
Доно-Кавказький же Союз мав проголосити себе, принаймні формально, суверенною федеративною державою. Про Росію й звязок з нею нічого не згадує й відбудовою її не турбується, кажучи, що він бореться лише проти тих большевицьких військ, які знаходяться на його території, і відносно всіх держав перебуває в стані нейтралітету.
Крім того, кубанців, відносно питання про прилучення до Доно-Кавказького Союзу, в'язала по руках і по ногах їх союзниця, Добр. Армія, котра не хотіла випустити їх з своїх рук. Якби Кубань вступила в склад Союзу, то Добр. Армії нічого не залишилося б робити на Північному Кавказі. Не йти ж російським генералам і офіцерам в найми до козацьких самостійників. Довелося б мандрувати куди инде. Зараз Кубань була для них усе, й вони міцно тримають її біля себе, не пускаючи її в Союз, тим паче що є й підходячий мотив: «Союз», який утворює Краснов — це німецька вигадка, він потрібний німцям. Офіційні ж проводирі Кубані хворіли на ворожнечу до німців і «блюли вѣрность союзникамъ».
Одержавши (28/VII н. с.) проект декларації й конституції Доно-Кавказького Союзу, Кубанський Отаман поспішив передати їх Денікинові «для ознакомленія», заявивши «вѣрноподданно», що коли Денікин заперечить, то він їх не підпише, Звичайно, що той заперечив[1], і Доно-Кавказький Союз залишився на папері.
Між иншим, для розуміння Денікина й дійсної ролі Краснова та його поведінки цікавий лист Денікина до голови Донського Уряду ген. Богаєвського з 10/23 серпня 1918 р., з приводу проекта декларації Доно-Кавказького Союзу, й уваги Краснова до нього.
«Утворення в жовтні 1917 р. Південно-Східнього Союзу в дійсності залишилося на папері», пише Денікин[2].
«Успіхи большевиків, розвал козацтва на Дону й Кубані, а також боротьба, що виникла на Тереці, не дали можливости перевести в життя утворення Південно-Східнього Союзу. Нині обставини знову дозволяють вернутися до думки утворити міцний і дужий союз, який міг би відвернути нові іспити.- ↑ На думку Девікина (т. III, ст. 247–248.), «де які тези цього акту були цілком не сумісними в ідеологією Добр. Армії. Утворення «суверенної держави» в корні суперечило ідеї єдиної Росії. Утворення збройних сил «Союзу», які мають завданням «боротьбу з большевицькими військами лише на його території», позбавляло всякої рації жертви добровольців, які приносилося во ім'я урятування Росії… Добр. Армія повинна була або стати знаряддям сумнівної обласної політики, яку творили Рада, Круг і насамперед перемінні настрої козацтва, або залишити «територію Союзу», попрощавшися з надіями на міцну політичну й військову базу, утворення якої потягло за собою стільки зусиль і жертв».
- ↑ Лукомскій. Арх. Рус. Рев. т. VI, ст. 99.
