Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/182

Ця сторінка вичитана

не знає, чого бажає й чекає населення Кубані. Нарешті, фон Анрім не витримав і сам запропонував посунути де-кілька німецьких дивізій на Кубань і звільнити її від большевиків. Але Уряд відповів, що прийняти допомоги німецького війська він не може (більш того, в тому, що таманці звернулися були за допомогою до німців, він побачив державну зраду і, коли повернувся додому, всіх офіцерів, що брали участь в таманському повстанні, віддав під суд). А між тим про настроїв Краю Уряд знав. «Кубань чекати більш не може», казав Бич ген. Алексєєву, «Катеринодарська інтелігенція звертає погляди на німців. Козаки й інтелігенція звернуться й запросять німців»[1].

Не може бути ніякого сумніву, що коли німці велику Україну звільнили від большевиків протягом двох місяців, то для звільнення в десять раз меншої Кубані було б досить і двох тижнів. А якби це сталося, то не понесла б Кубань тих страшних жертв людським життям, якими вона заплатила за своє визволення не тільки убитими в боях, а й тисячами невинно замучених, повішених і розстріляних Покровським, Раздерішиним і иншими героями «завоювання» Кубані. Тай большевики менше встигли б перенівичити люду й знищити всякого майна, бо панування їх значно було б коротше, принаймні, місяця на 3–4. Але Уряд пішов иншим шляхом; відмовляючися від допомоги німців, він надсилає в Ростов делегацію висловити німецькому командуванню протест в приводу десанту на Тамань.

Це цілком відповідало планам і поведінці Денікина, який тепер хвалиться:

«Мушу признатися отверто, що нанесення більш серйозного удару в тил большевицьким військам, котрі перегорожували шлях походу німців на Кавказ, не входило тоді в мої плани (мова йде про наскок на Сосику): перекручена до неможливости російська дійсність одягала иноді розбійників і зрадників в покрови російської національної ідеї»[2].

Те, що Кубань за кожний день перебування на її території «розбійників і зрадників, в покровах російської національної ідеї», розплачувалася кровю й життям своїх дітей, Денікинові не боліло, бо він поклав собі, що звільнити її мусить він, а не хто инший, щоб захопити в своє розпорядження.


Відношення Добровольчої Армії до Дону. Довго залишатися Добр. Армії на Дону було неприємно і навіть небезпечно. На її очах зростав організовувався самостійний Дон. Отаман Краснов виявився талановитим, працьовитим організатором, адміністратором і політиком. «Краснов», каже Денікин[3], «правив власно з великою енергією і не розбіраючи засобів, виявляючи не аби-які здібності й твердість волі». Він не тільки дав відповідний військовий лад козакам, що повстали проти большевиків і боролися з ними, але приступив до утворення й навчання, згідно приписам військової

  1. Деникинъ, там же, ст. 155.
  2. Деникинъ, т. II, ст. 345.
  3. Деникинъ, т. III, ст. 59.