Отаман відповів на це, що здійснити єдине командування можливо тільки при умові існування єдиного фронту. Якщо ген. Денікин вважає можливим залишити зі своїми добровольчими частинами Кубань і податися до Царицина, то всі донські війська Нижчечирського й Великокняжеського районів будуть автоматично підлягати ген. Денікинові»[1].
— Я ні за що не піду на Царицин, — категорично сказав Денікин, — тому що там мої добровольці можуть стрінути німців. Це неможливо. —
«Але ручуся Вам», одказав Отаман, «що німці далі Усть-Білокалитвенської станиці на схід не пішли і без мого дозволу не підуть».
— Все одно, на Царицин я тепер не піду, — уперто сказав Денікин, — я зобов'язаний визволити раніш кубанців — це мій обов'язок, і я його виконаю[2]. —Річ була не в зобов'язаннях перед кубанцями, — це тут же негайно розкрив необережно ген. Алексєєв, який, підтримуючи Денікина, заявив,
«що напрямок на Царицин дійсно утворює єдиний фронт, але вся біда в тому, що кубанці з свого Війська нікуди не підуть, а Добровольча Армія безсила будь-що зробити, бо в складі її усього біля 2.500 багнетів (штиків). Їй треба відпочити, зміцнитися, одержати постачання (снабженіе), і Військо Донське повинно їй в цьому допомогти. Кубань хоч і піднялася проти большевиків, але дуже потребує допомоги добровольців. Якщо залишити кубанців самих, то можна побоюватися, що большевики подолають їх, і тилу Донської Армії буде загроза з боку Кубані»[3].
На нараді було вирішено, що Добр. Армія піде вкупі з кубанцями на Катеринодар і тільки після звільнення його вона може допомогти донцям в операціях на Царицин.
«Кубанський Отаман», додає Краснов, «ніякої ролі на нараді не відогравав»[4].
Цікава відсутність на цій нараді голови Кубанського Уряду.
Важко припустити, щоб його не закликали: Краснов, який брав участь в ініціятиві утворення наради, напевно, подбав би притягти до неї і Л. Л. Бича, котрий зі своєю славою самостійника міг лише підтримати його в обороні самостійницької позиції Дону. До того ж, якби дійсно було не закликано Бича, то він зробив би з цього факту належні висновки й реагував би відповідним чином. Отже ніби залишається припустити, що Бич ухилився від участи в цій нараді, не надаючи їй значіння. Але навряд чи це так: він не міг не знати, які питання будуть обговорюватися, а вважати ці питання неважними для Кубані ні в якім разі було не можна. Найімовірніше, що з приводу всіх цих питань він уже раніш збалакався з командуванням Добр. Армії і, не чекаючи істотних змін і поправок в ухвалених рішеннях під час обговорення їх в ст. Маничській, — гадав, що буде досить присутности одного Філімонова.
Сяк чи инак, але на цей раз Дон щасливо вислизнув з рук ген.
