стов н/Дону, посувався далі на південь; і козаків не тільки не розпускають, а навпаки, поширюють мобілізацію.
Повстання проти большевиків. Козаки билися, а тим часом дома, по станицях, їх майно грабували, ділили «товариші». Рідних, близьких людей без суда, або хоч і по суду але такому дивовижному, незвиклому, що його й за суд ніхто не вважав, кидали в тюрми, вішали, розстрілювали. Якоюсь чудною стала й військова служба. Попереднього ладу не було. Раніш козак знав, кого слухати; знав, якого наказу можна чекати від начальства, і як його виконати. Тепер же ніхто нічого докладно не знав. Козаків смикали на всі боки; їм не вірили, їх боялися і в той же час не могли від них відмовитися, обійтися без їх допомоги. Начальство давало иноді разом по де-кілька наказів, часто-густо цілком протилежних, погрожувало страшними карами за невиконання їх, і само не знало, як саме можна виконати.
Козаки почали ухилятися від такої служби в таких умовах. Це викликало з боку місцевої большевицької влади вибух лютости проти козацтва, і на нього посипалися масові репресії — конфіскації, реквізиції, контрибуції, розстріли непокірних — і старих, і молодих, і чоловіків, і жінок, а иноді й дітей.
Козацтво почало ворохобитися: по станицях вибухають повстання, які большевики жорстоко здавлюють. Схаменулися й городовики, особливо середняки, і якщо де-хто з них і далі тримався большевиків, то більш з остраху козацької помсти за все, що натворили чи при їх участі, чи без неї, «товариші». Заможні ж городовики, ті прямо стали приставати до протестантів проти большевицького ладу.
З місцевих елементів вірними большевикам залишилися:
1. голота, що брала діяльну участь в «зрівнянні»;
2. незначна частина молоді, що ідейно підтримувала большевізм;
3. бездомні й безродні, для котрих війна стала ремеслом, а умови служби в большевицькій армії, з її тодішньою дисципліною й відносинами, приваблювали давно забутими пахощами буйного козацького гультяйства;
4. земляки главкома Сорокина, що були під впливом його успіху й кар'єри.
Але вкупі з частинами, що залишилися від Кавказької Армії, і з тими, що прийшли в України, збройні сили большевиків на Північному Кавказі складали майже стотисячну масу, більша частина якої знаходилася на території Кубані.
Без об'єднуючого, керуючого центру, без допомоги зовні місцеві повстання ні до чого доброго не доводили, викликаючи в боку большевиків лише карні експедиції та обезброєння, а разом і грабіжку, головним чином, козацького населення, як більш непевного елементу (були випадки, коли у козачок відбірали великі ножі, кажучи, що в козацьких руках і вони небезпечні). Ці експедиції, під час яких часто-густо терпіли люде цілком невинні й ні до чого непричетні,
