Фактично сила большевиків на місцях полягала в злочинцях, котрих в свій час випустила на волю з каторги й тюрьми безглузда амністія Керенського, та в голоті як козацькій, так і городовицькій (остання була репрезентована, головним чином, захожим ремісником-росіянином), якій нічого було губити, і яку большевики привабили до себе щедрими обіцянками.
Але були ще сили, які тимчасово йшли за большевиками:
1. Хвилі салдатні кавказького фронту, що перекочувалися через Кубань на північ. Рязанський «Ванюха», Пензенський «Пятруха», поспішаючи в більшості на батьківщину, затримувалися на Кубані тимчасово лише для того, щоб вернутися додому не з порожньою кишенею;
2. Іногородні, яких штовхнули в бік большевиків не так злидні, як гіркі спомини про утиски й кривди, що раніш чинили їм козаки, та нерозумна політика ура-козацьких проводирів, що, беручи владу в свої руки, не зуміли чи не захотіли злити до купи все населення Краю;
3. Козаки, які гадали, стаючи на бік большевиків, вислужити тим собі збереження свого добробуту;
4. Люде, що їх самолюбство та честолюбство не раз боляче ображали ще при старому режимові чи представники влади чи середовище. Тимчасовий Уряд їх не задовольнив, і вони шукали тепер у большевиків визнання і своїх талантів і блискучої кар'єри (яскравий приклад — Сорокин, до якого з погордою ставилося офіцерство, пам'ятаючи, що він в минулому фершал і офіцером став лише під час війни).
Нейтральні й протибольшевицькі сили. Нарешті, було багато, особливо серед козацтва, такого елементу, який тримався нейтрально.
В супереч цьому рішуче були настроєні проти большевиків заможні елементи городовицтва. Вони гадали, що большевики або не зачеплять дуже козаків, поважаючи в них організовану військову силу, або, якщо вже нові господарі й дошкулять козакам, то останні зуміють відбитися від них. Тоді як вони, городовики, без усякої не то що військової, а навіть і громадської організації, мусять стати в першу чергу здобиччю «товаришів». Ці городовики також, як і заможні козаки, особливо старшого віку, осуджували нейтралітет, але й ті й другі відчували себе безсилими й лише прислухалися до чуток про Добр. Армію, яка на чолі з відомими генералами ніби весь час б'є скрізь большевиків, про яких оповідали ріжні страхіття, в той час як серед тих, хто називав останніх не инакше, як «наші» («ось наші прийдуть»), розказували ще страшніші речі, про «кадєтів», яким народня фантазія надала нелюдські риси якихсь песиголовців.
Розчарувания в большевізмі й зріст протибольшевицьких настроїв. Але дуже швидко після опанування большевиками Кубанню ця картина поділу її населення в своєму відношенню до них почала змінюватися.
