Трохи згодом Кубань злилася до купи з Ставропольщиною і Терщиною в Північно-Кавказьку Радянську Федеративну Соціялістичну Республіку, столицею якої було проголошено Катеринодар.
Поволі місцевий керуючий большевицький елемент починає губити свій вплив і значіння, і наперед висовуються нові люде, чужі не тільки Кубані, але й взагалі Північному Кавказові. На решті, вся цивільна влада опинилася в руках «пятерки»: Рубін (парикмахер з Керчі), Рожанський (студент з Ростову), Крайній, Дунаєвський (студент — син катеринодарського годинникаря й лихваря), Патнікер. В військових справах, опріч Сорокина, з яким, де-який час, змагався за владу Автономов, почали відогравати поважну ролю: Калнін (латиш, підполковник), — начальником штабу у нього був донський козак, офіцер ген. штабу Балабін, військовий комісар Сілічов (морський офіцер, комуніст), «военрук» Сосновський (генерал ген-штабу).
Большевицькі реформи. Все своє державне й адміністраційне будівництво большевики обмежили майже виключно скасуванням органів міського й станичного самоврядування (де-не-де попалили при цьому станичні архіви) та судових установ і утворенням совдепів, ісполкомів, комісаріятів, ріжних трибуналів, народніх судів. Проте, що до судових установ, то за виключенням утворення трибуналів, котрі розглядали політичні справи, все новаторство відносно цих установ, особливо що до станичних судів, взагалі не пішло далі зміни назви, иноді персонального складу та поширення компетенції; при цьому ніякої одноманітности у всіх цих реформах не було. Принцип — «вся влада на місцях», панував тоді скрізь, і кожне місце розвязувало всі питання більш-менш самостійно, не дуже звертаючи увагу на інструкції й вказівки центру. Цілий ряд установ: Казенна Палата, Акцизна Управа і т. д. функціонували по-старому; тільки для догляду большевики понасажали скрізь своїх комісарів та позакладали з нижчих урядовців комітети «внутрішнього розпорядку».
Звичайно, перейшли до нового стилю, ввели цивільне подружжя, проголосили скасування власности на землю, на фабрики, заводи, будинки; націоналізували банки, почали балакати про єдину трудову школу, — але це все було до певної міри більше декларацією. До реального переведення в життя проголошених соціяльних реформ, до здійснення соціялізації й націоналізації також, як і до повної перебудови державно-адміністраційного апарату большевики не встигли дійти. Та й всю увагу свою вони мусіли звертати, головним чином, на збройну боротьбу з одного боку, проти Добр. Армії та німців, а з другого, — проти місцевих повстань, що незабаром почали виникати в ріжних кутках Краю.
Реальні сили большевиків на Кубані. На Кубані, як і скрізь, де опанував большевізм, опинилося у влади й стало командувати, за рідкими винятками, все, що було найгіршого в громадянстві, підтримуючи тих, хто витяг його з низів суспільства на поверх життя.
