вали їх по їх функціям в такому розумінні: Філімонов — губернатор, чи повітовий справник, Бич — голова губерніяльної чи повітової земської управи, Рябовол — щось подібне до маршалка дворянства, що головує на земських зібраннях, Рада — земське зібрання.
В цілій умові немає ніякого натяку на визнання панами генералами Кубані, хоча би de facto не то що суверенною державою, а, навіть автономним краєм.
Пунктом 3 умови кубанці ніби-то застерегли за собою право формування своєї постійної армії. Але це право було простим згуком при необмеженному обов'язку «всемѣрно содѣствовать необходимымъ военнымъ мѣропріятіямъ Командующаго Арміей». І дійсно, як каже Денікин (там же, ст. 279), воно могло бути лише моральним задоволенням для Покровського. Кожну наново зформовану частину Армії Корнілов міг потребувати в своє розпорядження для вжитку на фронті, і Кубанці не мали права відмовити в такій передачі; теж само що до амуніції, зброї і взагалі всього, що потрібне для утворення армії.
Які права й обов'язки поклав на себе Командуючий Добровольчою Армією?
Одно, але необмежене право, право повного розпорядження військовими силами Кубані і всіма її засобами, потрібними для «военныхъ мѣропріятій», і ні одного обов'язку.
Це цілком зрозуміло, якщо придивитися до того, як ставилася Добров. Армія до Кубані. Остання — щось значно менше від першої, щось підлегле їй. Тільки поки вони були в роз'єднанні, могла існувати якась самостійність Кубані. З прибуттям Добров. Армії на її територію, вона цілком підлягає їй. Ніяких самостійних власних завдань вона не має, вона мусить іти слідком зо Добров. Армією, злити з нею до купи свої сили й засоби.
Дійсно, як мотивується перехід кубанських збройних сил в цілковиту підлеглість Корнілову? «Въ виду прибытія Добров. Арміи въ Кубанскую область и осуществленія ею тѣхъ же задачъ, которыя поставлены Кубанскому правительственному отряду» (які «задачи» ставила собі Добров. Армія, про це мова була вище; в кожному разі, вони суперечили головному рішенню Зак. Ради — про незалежність Кубані) — так каже 1 п. умови (очевидно, що генерали рівняли завдання кубанського війська на завдання Добров. Армії, а не навпаки, і не припускали, щоб таким завданням могла бути боротьба лише за Кубань). Так міг починатися тільки наказ новоприбувшого в «мятежную губернію» на чолі карного війська тенерал-губерпатора з надзвичайними уповповаженнями, в губернію, де місцевий губернатор, не маючи звязку з центром, вимушений був обставинами тимчасово поширити свою компетенцію, спіраючися на «мѣстные благонадежные элементы».
Цією умовою було покладено початок новому «поглощенію Кубани Россіею» — тому, чого боявся Л. Л. Бич, коли відмовляв М. Федоріву в підтримці Добров. Армії. Мабуть, він таке значіння цього
