Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/14

Ця сторінка вичитана

мана вивезено в Росію і замкнуто в Соловецькому манастирі, а иншу січову старшину заслано до Сибіру.

«Із-за гори з-за Лиману вітер повіває,
Да вже ж Москва Запорожжя кругом обступає.
Ох, облягла, обступила, та в город вступила,
Московськими знаменами город закрасила.
Пішла Москва по куріням запасу збірати,
Як би Січу розорила, начала гадати.
Взяли сотню, Кошового і писаря полкового:
Щоб не було Запорожжя поки світа того!
Прокляті драгуни запас одбірали,
Запорожці в чистім полі, як орли літали,
А російські генерали церкву грабували,
Кругом церкви, церкви січової, та калавуром стали,
Ой, священнику о. Владимиру служити не дали.
Вражі пани, руські генерали — єретичні сини,
Край веселий, степ широкий тай занапастили»[1]

Так розловідає українська пісня про руйнування Січи.

Між иншим, Запорожці не хотіли скласти зброю і віддатися москалям без бою, та старшина бачила, що не переможе несподівано обложена Січ московського війська, і вгамувала січовиків.

«Васюринський козарлюга
В корчмі п'є, гуляє,
Кошового Отамана
Батьком називає.
Позволь, Батьку Отамане,
Нам на башті стати,
А щоб тому москалеві
З плеч голову стяти.
Не позволиш з палашами,
Позволь з кулаками,
Щоб хоч слава не пропала,
Поміж козаками».

Народня пісня.


Таким чином, черев 120 літ після складення Переяславської Умови, Росія знищила останню фортецю українства.

Січові землі — де-кілька мільйонів десятин (від р. 1775 до р. 1784 — 4,470.302 десят.) було роздано коханцям цариці Катерини та взагалі російським панам, а козаків, котрі попалися до рук російського війська, позаписували — кого в міщане, кого в селяне, а кого в так звані пікінерські полки російської армії.

 
  1. М. Драгоманів, та ж сама праця, розділ I ст. 7, 8, 25. Инші пісні, що їх немає в праці Драгоманова, цитуються за збірником укр. пісень, виданим Оренштайном, збірниками Лисенка і инш.