примусити їх підлягати собі, взяти в свої руки керування ними і вести провід. Ці всі установи продовжували по інерції в відповідних випадках зноситися з Петроградом, де ще функціонували міністерські канцелярії й Сенат, надсилаючи свої звичайні щоденні розпорядження. Тай важко було чекати, щоб панове кубанські міністри зуміли повести за собою кубанські міністерства, коли вони в співробітники брали собі людей абсолютно нездатних до тієї праці, що стояла перед ними. Так наприклад — член Уряду по земельних справах Д. Е. Скобцов (член російської с.-д. партії), сам ніколи не працювавший в цій сфері, не знайомий з технікою праці, бере в співробітники ветеринарного лікаря Юшко. В міністерстві юстиції самою значною персоною після міністра Паша-бек-Султанова (члена Катеринодарського Окружного Суду) був М. Леопольдович-Соколов, старий цензор, але зате козак.
Загальне положення і настрої. Після большевицького перевороту на Кубань також, як і на Дон, хмарою посунули біженці з центра і півночі Росії. В політичному відношенню це в більшості був елемент правої течії, не лівіше к.-д.; в соціяльному — буржуазний, в національному — російсько-шовіністичний.
На Кубань це все їхало, як у власний маєток, де воно буде першою особою, де всі будуть його слухати, поважати, де воно буде всім розпоряджатися. Утворення якогось свого Кубанського Краєвого Уряду, який навіть із ввічливости не хоче з ними радитися, вразило цих людей надзвичайно неприємно, і вони почали глузувати над ним, лаяти по всіх усюдах. Нестриманість в слові й поведінці (особливо офіцерства, яке пило, бешкетувало, демонстративно співало: «Боже, Царя храни!») призирство до простого люду, погорда ним, взагалі якась розхрістаність, були благодатним ґрунтом для большевицької пропаганди. Власне большевізм на Кубані був явищем занесеним сюди зовні. Своїх власних большевиків було тут дуже мало, і серед постійного населення Краю елементів, соціяльно схильних до приняття большевізму, було не так вже багато. Не бідність, не злидні штовхнули багатьох іногородніх до большевиків, а роздратованість проти козаків, викликана більше правною, ніж економічною нерівністю. Звичайно, не можна заперечувати, що більш охоче йшла до них біднота, але не тільки городовицька, а й козацька, особливо в станицях, де були малі наділи (иноді вони доходили до 2½ десятин). Але земельне питання, бідність не завше були рішучими моментами, тому серед большевиків траплялися й земельні козаки й заможні городовики.
Приніс на Кубань большевізм, власне кажучи, кавказький фронт. Юрби деморалізованих, збольшевичених салдатів тягли додому через Кубань без усякого ладу, без догляду, затримувалися по дорозі й агітували серед населення особливо іногороднього, яке було до цього вже приготовлене з одного боку, своєкорисною, становою, недержавною політикою ура-козацьких гуртків Філімонова
