літикою», яку вони творили в засіданнях Ради, З'їздів, Конференцій, ріжних нарад, можливо, не бачили необхідної реальної праці.
Кубанський Уряд захворів болячкою Тимчасового Російського Уряду — «уговариваніемъ» військових частин і з самого початку стратив можливість мати надійну реальну силу[1]. Звичайно, що частини приходили з фронтів в ріжному стані. Найкращі були ті, що поверталися з кавказського фронту; гірші були ті, що прийшли з Фінляндії; серед них був і майбутній большевицький главком Північного Кавказу козак станиці Петропавловської Лабинського повіту осаул (з фершалів) Сорокін[2].
Шляхом напруженої невпинної праці відповідного військового апарату можна було це все просіяти і утворити, може, й невеличкі, але певні кадри, які, сміло можна сказали, беручи на увагу особливості козацького устрою, що до військової служби, було б не так уже важко розвернути в армію, звичайно, шляхом мобілізації, а не «уговариванія», Але бракувало цього самого відповідного апарату, і Уряд його не створив. Правда, був член Уряду по військових справах, був Військовий Штаб, але у члена Уряду не було апарату, який зветься військовим міністерством, а Військовий Штаб був архаїчною установою старого часу, яка ні по своєму персональному складу, ні по компетенції, ні по методах і звичках своєї попередньої роботи не могла виконати тих завдань, які при організації армії виконують чи-то військове міністерство, чи-то штаб армії. Лише в кінці листопаду наказом Військового Отамана було утворено посаду командуючого військами Кубанського Краю, на яку був призначений генер. штабу ген.-м. Чорний, і польовий штаб на чолі з підполковником ген. штабу В. Г. Науменком; але цей крок ніяких особливо корисних для оборони Краю наслідків не дав.
Польовий штаб мав, може, й непоганий план оборони Краю, згідно якому кожній частині, що поверталася з фронту, призначувалося певне місце розташування й визначалося завдання. Але не було взято, як слід, на увагу моральний і психічний стан людей. Можливо, що для того, щоб не викликати непослуху, який в тих умовах мав би пройти безкарно, що тільки збільшило б розклад, — треба було негайно розпускати козаків по станицях на де-який час на відпочинок, а потім вже мобілізувати. Тоді б може не було б таких випадків, як з Чорноморським полком та 22 батальоном, що тільки зменшували авторитет Уряду і поглиблювали розклад.
- ↑ Не можна сказати, щоб «уговариваніе» залишалось без жадних наслідків. Козаки на заклики Уряду все-таки збіралися, але, опинившися в вищезазначених умовах, потинявшися де-який час без діла в місці збору, не бачучи ладу, та наслухавшись большевицьких агітаторів, махали на все рукою і розходилися по станицях.
- ↑ В літі 1917 р. де-які кубанські частини були скупчені на північному фронті, а звідтіль переведені до Фінляндії. Між иншим, коли вони, повертаючися, переходили через Петроград, то Троцький зробив їм на Марсовому полі смотр, залишаючи після якого поле, козаки почастували «военкома» піснею — «Царя Бѣлаго казаки»… яку співали й Миколі II.
