Краю[1], закон про скликання Кубанських Установчих Зборів, про 8 годинну працю, про урядовий контроль над промисловістю, про земельні комітети й инші.
Штучність паритетної будівлі влади була видима. По суті дійсного примирення не було, був лише тактичний компроміс. Обидві частини населення Краю стояли одна проти одної замісць того, щоб злитися до купи. Обидві сторони не довіряли одна одній і вишукували обопільних гарантій, що одна другу не одуре й не поживиться за її рахунок[2]. Утворився стан хиткої рівноваги, при якій не можна було сподіватися великого успіху в організаційній законодавчій і урядовій праці. Обидві сторони дивилися на згоду, як на переходовий стан до того, який утворять Кубанські Установчі Збори, що мусіли бути скликані на підставі закону, ухваленого Краєвою Радою. Грудневу Раду за такі збори не вважали, бо представництво на ній було зорганізовано досить примітивно.
Але й ця згода по суті спізнилася. Більшість іногородніх безземельних, які були роздратовані упертістю козаків, уже пішла за большевиками. Проте це не означало, що від ідеї рівноправности, яка була покладена в підвалини згоди, а також і від самої згоди треба відмовитися. Треба було лише знайти кращу, більш здатну до життя зовнішню форму згоди. Рвати в іногородніми з-за того, що частина їх, хай навіть і більша, що почувала себе скривдженою козаками, віддала тимчасово свої симпатії большевикам — ні політичним проводирям козацтва, ні Урядові, як це він зробив потім, не слід було тим більше, що сам Уряд не вживав скільки небудь серйозних широких заходів боротьби проти большевицької пропаганди, жертвою котрої стали не лише іногородні, а й козаки.
Порівнюючи той стан речей, який утворився в січні, з тим, який повинен був утворитися в листопаді на підставі проекту, що склала мішана комісія, а Законодавча Рада відкинула — треба признати, що козаки програли. Тоді вимоги іногородніх були значно менші; взагалі вони більше прагнули до згоди, ніж козаки. Можливо, що своєчасна згода, якби вона сталася, дала б і кращі наслідки. Тим більше можна було цього сподіватися, що в процесі роботи іно-
- ↑ Іногородні, вступаючи в склад Законодавчої Ради й Уряду, поставили умову, щоб було скасовано право veto Військового Отамана. Вони боялися, щоб Отаман, який на підставі конституції повинен був бути з козаків, не перехиляв справи в козацький бік, до того ж і сучасний Отаман Філімонов був відомий, як ворог згоди козаків з іногородніми. — Хоча проти цього був і Отаман, та й голова Уряду Бич вбачав в цьому не що инше, як змагання іногородніх взяти в свої руки владу з рук козацтва (див. Г. Покровский, «Деникинщина», ст. 23), проте більшість Законодавчої Ради погодилася, і право veto було скасовано.
- ↑ Отаман Філімонов не дивлячися на те, що з часу згоди ніякого «Войска» вже не повинно було бути, а лише Кубанський Край, і він мусів репрезентувати, яко президент, Край зі всім його населенням, а не лише «Войском» і боронити інтереси всього Краю, а не одного Війська, продовжував і далі вважати, що його перший обов'язок боронити «Войско», і на своє право veto дивитися, як на засіб охорони інтересів «Войска».
