Росії формою державного устрію демократичну федеративну республіку. Пропозицію принято одноголосно.
Далі Військова Рада, проголосивши Кубанську Область Кубанською Республікою (під назвою «Кубанскаго Края»), яка є рівноправним самоуправляючимся членом федерації народів Росії, а себе — Кубанською Краєвою Радою, ухвалила першу конституцію Кубанського Краю: «Временныя основныя положенія о высшихъ органахь власти въ Кубанскомъ Краѣ».
Згідно в цією конституцією Кубанський Край управляється Законодавчою Радою. На чолі виконавчої влади стоїть Кубанський Краєвий Уряд, який обірає Законодавча Рада, і Військовий Отаман (власне президент), котрий має право veto, що до законів, які ухвалює законодавча влада. При центральному російському уряді Кубанський Край має свого представника. Право участи у виборах до Законодавчої Ради має лише правосильне населення Краю: козаки, горці та «корінні» селяне. Коли цю конституцію було ухвалено, К. Л. Бардіж заявив на Раді, що від нині він більше не вважає себе комісаром Російського Уряду.
Перший Кубанський Військовий Отаман полк. О. П. Філімонов і перший голова Кубанського Краєвого Уряду Л. Л. Бич. Ця ж сама Краєво Рада обібрала і Військового Отамана. Було три кандидатури. Козаки лінєйці висунули полковника Філімонова. Частина чорноморців — К. Л. Бардіжа; друга ж частина чорноморців (Єйського повіту), котрою керували брати Іван та Петро Макаренки — генерала Кіяшко.
Бардіж зі своїми симпатіями до України (з-за них він виступив зі складу партії к.-д., бо остання вороже ставилася до України) прихилити до себе «ура-козаків» не міг, — він не чіплявся за «Войско» і схилявся до думки зрівняти в правах городовиків з козаками.
Прихильники Бардіжа не вважали можливим для себе голосувати за ген. Кіяшко. На їх думку, ця кандидатура була непристойною. Ген. Кіяшко (козак Єйського повіту) давно був присвятив себе поліційно-адміністративній службі, був генерал-губернатором в Сибіру і там прославився жорстоким поводженням з політичними засланцями. Він міг задовольнити хіба лише тих, хто збірався за позичку, військову здобич та инше піти усмиряти Росію.
Завдяки незгоді по-між чорноморцями (Бардіжеві пошкодило ще й те, що він на Раді з службового обов'язку, як комісар уряду, висловлювався, хоч і досить мляво, проти «явочної» федерації), лінєйці незначною більшостю голосів провели в Отамани свого кандидата Філімонова.
Козак станиці Григориполіської Лабинського повіту, полковник О. П. Філімонов перед революцією був отаманом Лабинського повіту. Середній адміністратор на посадах не вище Отамана повіту, привітний, гостинний господарь, охочий до веселої розмови і доброго крюшону, він вважався лібералом, бо колись на суді боронив, яко
