Факт, про який згадує ген. Денікин, був, власне, майже єдиною спробою стати на шлях державної творчости Правительства Південно-Східнього Союзу. Тимчасовий Уряд — можливий контрагент Союзу — вмер, а більше не було нікого з ким Союз міг би мати які-будь справи в наміченому ним напрямі.
А проте козацькі проводирі, що творили Юго-Восточний Союз, буди певні, що він і порятує Кубанських козаків від української небезпеки і дасть змогу «Кубанскому Казачьему Войску», як «штатові» «федеративної» республіки, при допомозі козаків донців, терців, астраханців і народів гір та степів не тільки оборонити землю козацьку від городовиків, а й стати впливовим чинником в житті Російської Держави.
Безсилля монархічних російських організацій, відсутність рішучости Тимчасового Російського Уряду в його боротьбі з ворогами «единства Россіи» та ігноруванння ним козацтва, як сили, котра може дати одсіч сепаратистичним змаганням — штовхнули козацьких проводирів на шлях рятування козацьких привілеїв власними силами.
«Кубанскій Край» і «Кубанское Краевое Правительство». 24 вересня почалася друга сесія Кубанської Військової Ради, що мала розвязати такі питання: земство на Кубані, Установчі Збори, вступлення до Союзу козацьких Військ, земельна справа, справа будучого державного устрою Росії і ин. На одному з засідань Ради виступили представники України в привітанням. Їм відповідав голова Військової Ради М. С. Рябовол.
Рябовол, козак ст. Дінської, один в нечисленних свідомих кубанських українців, яких поборювали за «украинофільство» ще царські жандарми, був головою управи Чорноморської залізниці. Революція заскочила його в інженерних військах на півночі Росії. Повернувшися на Кубань, він бере діяльну участь в громадському і політичному житті її, працюючи в Обласному Продовольчому Комітеті і Військовій Раді.
Висловившися за вільний союз з народами Росії, М. С. Рябовол спочатку сказав по-російському:
