послідовно трималося її. Вже 18 березня 1917 р. народнє віче в Новоросійську вимагало:
- «1. Вважаючи, що воля народів і окремих осіб не може здійснитися без переведення в життя самостійности кожної нації, віче Новоросійських українців висловлюється за те, щоб Російська Держава перетворилася в демократичну республіку на основах федеративної спілки вільних і рівних народів, і щоб Україна в межах поширення її людности отримала, як і другі нації, культурно-політичну автономію з окремою Думою або Соймом. 2. Вважаючи, що українська людність в Новоросійську не купка об'єднаних ідеєю або профебією людей і не колонія зайшлих в чужий край земляків, а є краєвий народ, національна стихія, аборигени краю, кубанці, віче ухвалює за необхідне, щоб від української людности було введено в Комітет «Общественной безопасности» не менше, як три представника».
А 30 липня відбувся З'їзд українських громадських діячів та представників українського населення Чорноморської губернії. На цьому З'їзді була ухвалена резолюція, п. «д» якої гооврив «про приєднання Чорноморської губернії до України». На З'їзді дуже цікавилися позицією Кубані і представника Кубанського Військового Правительства Г. А. Білого, що вітав З'їзд від імені Правительства, запитували, як ставиться Кубань до України. Білий відповів, що це питання, ще не вирішено, але в кожному разі вона проти України не піде. Пізніше, в осени, коли, прибувши в Чорноморську губернію, І. Л. Макаренко і Ф. А. Щербина запропонували було представникам населення губернії приєднатися до Кубані, то останні їм відповіли, що Чорноморська губ. радо це зробить, якщо Кубань приєднається до України.
Той факт, що до Союзу притягнено було лише козаків та гірські і степові народи, свидчіть, що творці його не мали на меті творити демократичну федеративну республіку, а мали на думці лише свої станові інтереси. Що якась серйозна державна думка була далека, принаймні, від де-яких творців «Юго-Восточнаго Союза», про це свідчить факт, про який, між иншим, розповідає ген. Денікин:
- «В кінці жовтня, коли в наслідок розриву звязку на Донщині ще не було докладних відомостей про події в Петербурзі та Москві і про долю Тимчасовового Уряду і припускалося, що рештки його десь ще функціонують, козацька старшина в особі представників «Юго-Восточнаго Союзу» шукала звязку з урядом, пропонуючи йому[1] допомогу проти большевиків, але… обумовлюючи її цілою низкою економічних вимог — безпроцентовою позичкою півміліярда карбованців, віднесенням на державний рахунок усіх видатків по утриманню по-за теренами союзу козацьких частин, утворенням емеритальної каси для тих, хто потерпить, і залишенням козакам усієї «військової здобичи», яку буде захоплено в межиусобній війні, що наступить»[2].
Союз в данім разі виступає не як державний організм, не як «штат» федеративної держави, а як якесь військово-промислове підприємство по «усмиренію Россіи».
