Сторінка:Студії з Криму. I-IX. Редактор А. Е. Кримський (1930).djvu/67

Мазепа і Петрик^[1].

I.

Питання про звязок Петра Іваненка з керуючими колами української старшини й вплив їх на хід повстання безперечно має велике значіння для історії повстання Петрика. В нашій студії „Договір Петра Іваненка (Петрика) з Кримом 1692 року“ довелося зняти питання про звязки Петрика з українськими політичними угрупуваннями. Аналізуючи взаємини урядової групи й старшинської опозиції, персонально взаємини гетьмана Мазепи й генерального писаря Кочубея, ми гадали, що „всенька поведінка Мазепи підчас боротьби з Петриком доводить, що звязки між ними були неможливі“, й що „були инші комбінації, супроти яких це припущення є неймовірне“^[2]. Ми доводили звязок Петрика з Кочубеєм та старшинською опозицією, зокрема з полтавською старшиною, висунули думку про те, що тії опозиційні старшинські кола й організували повстання 1692 року^[3].

Проте й тоді не було цілком спростовано різні вказівки й обвинувачення що-до участи гетьмана в справі Петрика. До того ще, не міжнародня політика, власне не участь України в антитурецькій коаліції була за яблуко роздору між гетьманом і опозиційною старшиною. Адже-ж татарська орієнтація опозиції зовсім не була гетьманові ворожа й чужа, ба й ставлення Мазепи до боротьби проти Туреччини й Криму було досить таки стримане^[4]. Впадала в очі й поведінка Мазепина на початку повстання Петрика. Характерно, що тон перших „упоминалних“ універсалів (по полках) гетьманових проти проводиря повстання був скорше запобіжний, аніж караючий^[5]. На це зважаючи, проф. М. Є. Слабченко

1. Друковано в XXIII книзі „Записок Іст.-Філолог. Відділу“.
2. Юбіл. Збірник на пошану акад. Д. І. Багалія, стор. 724–725; Крим. Зб. ст. 44.
3. Ibid, 725–732; Крим. Зб., ст. 44–51.
4. Ibid., 728. Див. Костомаров, Историческія монографіи и изслѣдованія, кн. VI, т. XVI. Мазепа и Мазепинцы (СПБ., 1905), ст. 399.
5. Див. Літопис Величка, т. III (Київ, 1855), ст. 106–111. Петрика було обрано на гетьмана 18. VII р. 1692. В кожнім разі факт союзу з Кримом і походу на Україну примушував гетьмана висловлюватися ясніше. Проте універсал 28/VII р. 1692 ще досить здержливий (Величко, III, 106–111). Але, коли полковник Миргородський Апостол (та инші) надіслав гетьманові під Гадяч універсал (2) гетьмана Петра Іваненка (Петра Івановича) від 29/VII, гетьман вже 31/VII відповів грізним „отвористимъ листомъ“,