1
Акад. АГ АТ АНГЕЛ КРИМСЬКИЙ. Сторінки з історії Крима та кримських татар. а) „Татари". І. «Татари» — ненаукова назва для тих мусулманеько-турецьких (тюркських) народностів,
котрі живуть у Криму, на Волзі (казанці, астраханці і ин.), в Сибіру, Кавказьких краях.
Та треба пам’ятати, що найдавніш ім’я «татари» визначало монголів (яе-тюрків).
Так звалося монгольське коліно, що до нього належав завойовник Темучін Джинґіз-хан,— не тюркське, звичайно. За родовим ім’ям оцього головного владущого монгольського плім’я всі монголи-завойовники XIII в. могли без лінгвістичної помилки зватися «татари». Тільки-ж, до складу завойовничих монгольських кочових полчищ увіходили ще й инші кочові народ¬ ності, в тому гурті й тюрки. І як-раз ті орди, що їх монголи-татари наслали на чашу Русь у XIII в., складалися своєю масою не стільки з природних монголів (ці були тільки ва¬ тажками та ядром війська), скільки переважно з усяких племін тюркських (турецьких), .до й новою говорили, живовидячки, не монгольською, а тюркською. Наші русини XIII в. не завдавали собі великого труду разбирати, чи е одміна між мовою монгольською й мовою тюркською, — навіть такі письменні люди, як літописці, щиро каялися, що вони тут мало-що тямлять. Літопис під 12*23 р. каже: «Того же лѣта явишася языци, ихже никто же добрѣ ясно не вѣсть, кто суть и отколѣ изидоша, и что языкъ ихъ, и которого племени суть» и что вѣра ихъ; и зовуть я Татары, а инии глаголють — Таурмены, а друзии — Печенѣзи. Богъ же единъ вѣсть ихъ, кто суть и отколѣ изидоша. ІІремудрии мужи вѣдять я добрѣ, кто книгы разумно умѣеть, мы же — пхъ не вѣмы, кто суть». I от наші русини XIII в. пе¬ ренесли на тих тюрків, що їх завоювали, назву їхніх монгольських ватажків-татар (до того ж тії татари незабаром і потурчилися-таки), — і отак-о стали нахожих тюрків називати «татари», а їхню тюркську мову — «татарською». Сіовом, на Русі XIII в. поплутавсь термін політичний з етнографічним.
II. Здається, поплутання терминів «тюрки» («турки») й «татари» доводиться поясняти
не тільки поганим лінгвістичним хистом наших прадідів. В певній мірі міг би такому по¬ плутанню сприяти й той факт, що іще й перед монгольським нашестям назва «татари» була самим-таки тюркам нечужа, як їхня таки рідна. Бо із звісток у арабських літописців ви¬ ходить, що якихсь літ двісті перед монгольською епохою жило на світі і тюркомовне плім’я, яке теж звалося татарами. Дуже поважний історик мссопотамець ибн-аль-Асір (1160—1232), пише під 435 (= 1043) роком: «Wa 6aqafia мин аль- Атр&ки, ман лям йюслим, Татаро wa Хата,—wa hoM би Hawaii £-£іни» = «І залишилися з тих тюрків, котрі ісляму ще не ирийняли, татари та хатайці, а вони — в краях коло Китаю» *). Лінгвістично харак¬ теризує їх тюркський лексиколог XI віку Махмуд Кашгарський (1074 р.) так: «Qafi, Ha6aqy Tamdp, Иасмиль — ли кюлли гизбин минЬом люгатон, wa Maga hao& йю^синуна т-тюркіййа- та» == «Кай, Ябаку, Татари, Лсмиль — у кожної групи з-поміж них є своя мова, а разом
з тим вони добре говорять по-тюрксыш» 2). *) Див. ибн-аль-Асір, єгии. вид. 1290 = 1873 р., т. IX, ст. 194. 2) «Дiwaн люгатат-Тюрк», т. I (Царгород 1333 = 1915), ст. 30, Крим 1
