— на руки до матері, то дуже швидко засипає, наче її гіпнотизують.
В освітленні рефлексології гіпноза стає дуже ясним дуже простим явищем.
Вона також є наслідок нормальної діяльности певних психічних процесів, що в основі їх лежить одна з-найважливіших нормальних властивостей людської психіки — здатність підпадати навіюванню.
Гіпноза — лише певний природний стан центральної нервової системи, одна з таких форм, при яких мозок пристосовується до оточення. Експериментальні дослідженим функцій головного мозку — рефлексологія — остаточно ліквідують чудодійну містичність гіпнози і цілком науково пояснюють причини її виникання. Візьмемо приклад виникання гіпнотичного сну. Примушуємо людину дивитись на одну точку якоїсь речи. Настає стомленість зору (асоціятивне явище сну). Далі одним голосом стиха навіюємо явище процесу засипання: важкість повік, лупання очима, приємну втому, важкість тіла, кінцівок то-що.
По кількох хвилинах при вмілій техниці наступає сонливість, а потім сон. Отже тут є рефлекторний процес гальмування, з одного боку, через роздратування чуття, а з другого боку — виникнення умовного сонного рефлексу шляхом навіяння. При гіпнозі всю роботу мозку пригнічено зовні і зведено на нівець.
Критика та контроль цілком зникають і все обмежується лише одним навчанням.
Кора головного мозку з усіма головними центрами, за винятком центру слухового, гальмується, припиняє свою працю і стає цілком приступною для навіювання гіпнотизера. Центр слуховий, неначе «вартовий пункт», один лише звязує гіпнотика та гіпнотизера.
Коли-ж гальмування поширюється і на цей «вартовий пункт», то звязок-рапорт переривається: гіпнотик виходить з під впливу гіпнотизера й прокидається вже через силу природних законів діяльности умовних рефлексів розгальмування.
Отже, гіпноза — це умовний сонний рефлекс, що його виховують на безумовнім рефлексі-сні з усіма характерними для його (сну) властивостями.
Під навіянням треба розуміти запровадження в психіку людини якого-небудь образа, ідеї, руху, уявлення або по-
