В останнє п'ятидесятиріччя гіпноза придбала ще цілу низку наукових дослідників, як Беренгейм, Форель, Моль, Данілевський, Павлов (відомий фізіолог), Бехтерев та низку инших вчених, що своїми дослідами та науковим авторитетом примусили вчених робітників та громадянство уважніше поставитись до гіпнози.
Методичний науковий досвід гіпнози почав лікар Льєбо, що написав 1866 року працю „Про сон та аналогічні явища“.
Льєбо довів, що гіпноза є не що инше, як штучний сон, який спричиняє навіяння; він в усіх своїх хорих викликав гіпнотичний стан ступневим переконанням та систематичним навіянням.
Цей винахід зацікавив Нансійського лікаря Беренгейма та фізіолога Бош, які, роблючи досліди, остаточно визнали за гіпнозою лікове значіння.
Ця Нансійська школа каже: гіпнози немає, а є тільки навіяння. Ця школа стверджувала також, що спеціяльного гіпнотичного сну немає, а є звичайний сон з певними ускладненнями через навіювання.
Згодом стає на оборону гіпнози, як науки, відомий учений Шарко, що дає теж своє визначення гіпнози. Школа Шаркова каже, що гіпнотичні маніпуляції впливають у пацієнтів не тільки на душевну сферу, але ще мають певні фізіологічні виливи переважно на нервову та м'ясневу систему й незалежно від будь-якого навіяння.
На думку Шаркову, гіпноза являє собою штучне викликання неврози (гістерії).
Отже ми бачимо, що на причини виникання гіпнози склались дві точки погляду:
1. Нансійська, яка вважала, що гіпноза спри-
