Цю сторінку схвалено
— 73 —
Воно близенько, ось коло тебе,
Невільний брате, сіромо!
На братній груді, в братній любові,
Стане усім нам відомо.
ПОКИНЬ.
Влітає мисль і серце рве
В незнаний десь простір,
Од земних сліз, од горя зве
До сонця й ясних зір.
Ох, дармо, думко, бєш крильми,
Тяжить в серденьку щось;
Бо з земним горем і слізми
На вік воно зрослось.
Великий біль, народній гніт
Скував з землею нас, —
О, думко, кинь воздушний літ, —
Терпи з серденьком враз!
