Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/68

— 56 —

Не хотів би я в полі тепер пробувать;
Хоч не хочу, та треба йти долі шукать.

Хоч знайду, не найду, світ за очі піду,
Тільки темно іти — чи до краю дійду?

Не лякай мене, ніч! Наша доля усіх —
Серед темряви йти і хуртовин страшних.

Не лякай мене, ніч! Не злякаюся я!
Я на те народивсь, така дола моя.

Не лякай мене, ніч! Не злякаюсь, піду:
Може долю знайду, а скоріш пропаду.

---

КАЖУТЬ: БОГ НЕРІВНО ДІЛИТЬ…

Кажуть: Бог нерівно ділить,
Жде, щоб люди поділились
По братерському без сварки,
А вони і посварились.

То дурниця! Я не вірю!
Бог робити так не може:
Він же Бог і має силу,
Хай поділить, нас як гоже!

А як сили він не має
Порівняти шати й лати,
Нащо зводити на сварку?
Нащо кепсько поділяти?

---

ЗЕМЛЯКАМ,

що збіраються раз на рік на Шевченкові
роковини, співати гимн: „Ще не вмерла Україна“.

 

Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!