шаною, називаючи його одним з передових культурних діячів кінця XIX. і початку XX. століття.
У поезії Грінченко дає перевагу громадянським мотивам над висловом свого власного „я“, змістові над формою, поспішаючись висловити тую силу думок і почувань, якими так багате було його патріотичне серце. Між його численними творами єсть чимало таких перлин, як ось „Хатка в балці“ та перевід „Erlkönig“-а.
|
Література: О. Огоновський. Сучасне українське письменство в його типових представниках. „Вік“, т. I. Южаковъ. Дневникъ журналиста. („Русское Богатство“, 1895). „Просвѣщеніе“, т. VII. „Этнографическое Обозрѣніе“, 1898. „Revue des traditions populaires“, 1897. „Українська муза“, 490. С. Єфремов. Історія українського письменства, стор. 394—401. |
Вона співа — і серця поривання
У згуки ті вона перелива;
Горять огнем безмірного кохання
Її пісень пекучії слова.
Вона співа — і очі молодії
Ясніш од зір засяли із під вій…
О, скільки в їх незломної надії,
О, скільки в їх щастя любих мрій!
Нехай співа, нехай ті співи ллються,
Хай очі ті і сяють, і сміються,
І хай огонь кохання в їх горить!
Нехай співа! Удруге вже такая
Не зацвіте весна їй золотая,
Яка цвіте в душі її в сю мить!
За вікнами вітер виє, і бє і шумить,
Аж убога хатина тремтить і дріжить.
