Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/62

— 50 —

Бережіться! Той ледащо, хто роботу барить!
Бережіться, буде лихо, підете з торбами,
Зостануться ваша хата й мати сиротами.
Ануж швидче, мої любі! І я вкупі з вами,
Що найважче робитиму власними руками“.

Так гукає пан отаман, і ні на хвилину
Не замовкне, його чутно на всю Україну.
І зісталась коло його купка невеличка,
Поставали, посідали, наробили крику.
Подивився пан отаман. „Щож це вас так мало?
Чом за працю не беретесь? Чого посідали?“
Не сказало товариство в відповідь ні слова:
Засмутилось і притихло, мов не стало мови.
І заплакав пан отаман, голос обірвався...
Утер сльози і за працю сам один узявся.