Літами, не днями, цілими роками
В чужині тужила до хати,
І сльози по службах усі розкотила,
Аж сил їй не стало, аж слабість зломила,
Тра було у нужді згибати.
У чорную днину на світ народилась,
У темную днину конала
Сама, без родини в далекій чужині,
На крихті соломи в лихій сорочині,
А люде сказали: „Упала“.
У городці все сідала
Дрібні зорі рахувати,
Як знайшлися такі зорі,
Що ї стали чарувати.
Були чорні тії зорі
І чорніщі ще від ночи;
Вони знали лік на горе,
Вони звались — карі очі.
Раз віконце відчинила,
Щоб відкрити зіркам долю, —
Аж зблизились тії зорі,
Що взяли їй серця волю.
Прихилились заблизенько
До віконця і до личка;
У а бачив їх місяченько,
їх розмову чула нічка.
Щось між ними шепотіло,
Наче вітер у гайочку.
То цілунки лопотіли,
Мов ті хвилі в ручайочку.
