Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/46

Цю сторінку схвалено
— 34 —

Література: Ол. Грушевський. Сучасне укр. письменство („Літ. Наук. Вістник“, 1908). „Просвѣщеніе“, т. 11. Энциклоп. Словарь Брокгауза и Ефрона, т. 36 „Зоря“, 1888. „Українська Муза“, ст. 450. Єфремов. Історія українського письменства, стор. 386.



ПЕРЕМОЖЕЦЬ.

Минув той час, коли річки кроваві
Лились во імя правди і добра,
Коли, як памятник лицарській славі,
Вставала трупу братського гора.

Напередовець того часу думку кращу
Кострищів димом чорним повивав,
Без жаху кидав він у смертну пащу
Того, хто віри в думку ту не мав.

За слово благости, Письма святого,
За гріб того, хто в мир приніс любов,
Скидалась піхва від меча тяжкого,
Війни згублевої здіймалась коругов.

Невільні стани, воленьку здобувши,
Гадали тільки взяти кров за кров,
В свої кайдани старшого окувши, —
І наставало рабство друге знов.

Настали инші часи, думка добра
Не прагне в поступі в свойому днесь
Ні крови, ні вогню, хотяй хоробра;
Як зірка гожая з ясних небес.

Без громів, блискавиць сія, без тучі,
Промінням тихим — і ватаг новий
Не в зброї бойовій іде блискучій,
Не грім гармат луна за ним гучний.