Цю сторінку схвалено
— 30 —
І загра гіркий сміх
На устах враз моїх,
Як коли я ті дні нагадаю.
ПЕРВИЙ СНІГ.
Ще вчора сонечко так гріло,
Чабан з отарою бродив,
Озиме пишно зеленіло
І лист у лузі гомонів;
Сьогодніж степ увесь неначе
Застлав сріблястий оксаміт,
І вітер жалісливо плаче,
І сонце ллє не той мов світ.
Оттак і серце моє вкрите,
Мов сніговий на нім покров,
Бо вже тепер йому не світе
Ані надія, ні любов.
Учораж, як воно втішалось!
Не знало щастячку де край;
Усе, усе йому всміхалось,
І скрізь здавався світлий рай…
БУРЛАКА.
Броде бурлак степом рано,
На опашці свита;
Його шапка стара, драна
На бакир ізбита.
Броде бурлак, поспішає
В заброди до моря,
Та співає, — степ лунає,
Нема йому горя.
„Нащо мені, каже, доля
Готова із неба?
Все добуде своя воля,
Чого мені треба.
