Та де й саме те чумацтво?
А те й славнеє де брацтво,
Що за матір шаблю мало,
Спис за батька почитало,
А рушницю за дружину,
Та своїй не знало впину
Вольній воленці?.. І хану
Та ледачому султану,
У гаремові заспати
Не давало, пане брате!
Степ мовчить, нема одвіту…
Мов козак той недобитий
Він на рани знемагає,
А над їм в горі кружляє
Крюк поганий та крюкоче,
Мов добити криком хоче.
Вже тобі не животіти!
Розтеклися твої діти,
Що пишалися тобою!
Ізмарній же
Жидовою споганений,
Німотою затужений,
Чабанами столочений,
Шахтярами поврочений,
Чавунками передраний,
І дітками занедбаний!
У пишних палатах якогось маґната
Розкішні лелії цвіли;
Їх люде здалека, де вихор та спека,
На втіху собі завезли.
Любують їх очі веселі дівочі,
А часом і хмурний маґнат
На них як погляне, нудьга ураз тане,
І пруг на чолі вже не знать.
