Як блески сонця втомляться,
Розстелить темінь ризи,
В душі моїй розломляться
Кришталеві призи.
Перлистих сльоз намистами
Завагоніють роси
І чисті дня приноси
Згорять вогнями жовтолистими.
Як сумерк вниз нахилиться,
Снувати стане сонне,
Тоді моє невгомонне
Розплачеться, розквилиться.
І піснею заснутою
Самотність серце стисне,
Як вечірньою отрутою
Цвіт папороті блисне.
Я на вас, я на ваших очей сліпоту
Розпалю стосоттисячні блиски.
Я з погорди болючих бичів наплету
На гельотів рабів від колиски.
Я розвію, спалю вашу вялу печаль,
Ваші згорблені спини розігну.
Я скую з мого блеску невблагану сталь,
Громом радости в очі вам мигну.
Не для вас. Через ваші несплямлені чада
Заповіт я оставлю короткий:
Я поставлю блискучі мечі, як свічада,
Перед вас, перед ваших бажань недоплодки.
