Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/200

Ця сторінка вичитана
ЧОРНА ДУМКА.

Світ счорнів і небо чорне,
Зелень чорна, чорне все…
Жду, поки мене загорне
Та, що вічний сон несе.
Там, де Лета ллється тихо,
Ахеронт журчить мерцям,
Там забуду, може, лихо, —
Там спокій усім серцям 
Може в хвилях Флєґетону
Змию муку навісну,
І тихенько, без гомону
Прокрадуся в браму сну.

 

 
КОЗАЧОК.

Їде, їде костомаха
На сухотинній кобилі,
Вже маха косою сваха…
Прощавайте, други милі!
Нас розпука не зляка!
Сестро, втни ще козачка!
Музикальні Херувими
Козачка мабуть не вміють,
Стануть грать волоські гимни,
То я й в небі одурію,
Дам із раю драпака!
Втни, сестричко, козачка!