Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не злюбився,
Що бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав,
І що його покійний дядько
Парис, Пріямове дитятко,
Путивочку Венері дав.
Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах, —
А те шепнула сука Геба —
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в ґринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу мчалась як оса.
«Здоров, Еоле, пане-свату!
«Ой як ся маєш, як живеш?»
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона: «чи гостей ти ждеш?...»
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом — дідом.
Сама же сіла на ослін.
«Будь ласкав, сватоньку — старику!
«Ізбий Енея з пантелику:
«Тепер пливе на морі він.
«Ти знаєш — він який суціга,
«Паливода і горлоріз:
«По світу як іще побіга,
«Чиїхсь багацько виллє сліз.
«Пошли на його лихо злеє,
«Щоб люди всі, що при Енеї
«Послизли і щоб він і сам.
«За цеєж дівку чорнобриву,
«Смачную, гарну, уродливу,
«Тобі я, далебі, що дам.
