Засипалась криниченька золотим піском,
Злюбилася дівчинонька з другим козаком.
Ой, жаль серцю буде,
Возьмуть чужі люде,
Моя не буде.
Вже до тої криниченьки стежки заросли,
Да вжеж мою дівчиноньку сватати прийшли.
Ой, жаль серцю буде,
Возьмуть чужі люде,
Моя не буде.
А вже з тої криниченьки орли воду пють,
Та вже мою дівчиноньку до церкви ведуть.
Ой, жаль серцю буде,
Возьмуть чужі люде,
Моя не буде.
Оден веде за рученьку, другий за рукав,
А я стою гірко плачу, любив та не взяв.
Ой, жаль серцю буде,
Возьмуть чужі люде,
Моя не буде.
Ой відси гора, відси другая,
Межи тими гороньками ясная зоря.
Я собі гадав, що зоря зійшла,
А то моя дівчинонька по воду ішла.
А я за нею, як за зорою,
Сивим, сивим кониченьком понад водою.
«Дівчино моя, напій ми коня!»
«Не напою, бо ся бою, бом ще не твоя.
Як буду твоя, напою і два,
З студеної криниченьки, з нового відра».
Одна гора високая,
А другая низька;
Одна мила далекая,
А другая близька.
