Тілько найшла долину,
Материну могилу.
Ой стану я щебетати
Свою неньку розважати,
«Ой встань, нене, до мене,
Розрадь же ти як мене.»
«З ким ти, доню, тут ішла?
Що ти мене тут найшла?
Чи з дощем, чи з хмарою,
Чи з бистрою водою?»
«Ні з дощем, ні з хмарою.
Ні з бистрою водою;
Ні з бистрою водою;
А з долею лихою.»
Ой там за горою та за кремінною,
Не по правді жиє чоловік з жоною.
Вона йому стелить білу постілоньку,
А він їй готує дротяну нагайку.
Біла постілонька порохом присіла,
Дротяна нагайка біле тілце рвала.
Біла постілонька порохом присіла,
Дротяна нагайка кровю обкипіла.
Ой мужуж мій, мужу, не бий мене дуже,
В мене тіло біле, болить мене дуже!
Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Та най собі урву рожевий квіточок.
Взяла рожу-квітку тай вергла на воду:
«Плини, плини, роже-квітко, аж до мого роду.
Плини, роже-квітко, плини по Дунаю,
Як увидиш мою неньку, приплини до краю.»
Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Як узріла рожу-квітку, то взяла плакати.
