Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/81

— 71 —

Гей беріть же ви всю худобеньку,
 Не маю вам що казать.
А як жив буду, то все то здобуду,
 Воли і вози закуплю:

Мережені ярма, тернові занози
 Щеж бо і сам я пороблю.
На людськую славу й тую поговірку
 Ще раз у Крим ізхожу;
Повні вози соли, повні мажі риби
 Ще до дому привезу.

Ой наступила та чорна хмара.

Ой наступила та чорна хмара,
 Став дощ накрапать, —
Ой там збіралась бідна голота.
 До корчми гулять.
Пили горілку, пили вишнівку.
 Ще й мед будем пить;
А хто з нас, братця, буде сміяться,
 Того й будем бить.
Ой іде багач, ой іде дукач.
 Насміхається:
«Ой за що, за що вража голота
 Напивається?»
Ой беруть дуку за чуб за руку,
 Третий в шию бє:
«Ой не йди туди, превражий сину.
 Де голота пє!»
Ой пішов дукач, ой пішов багач.
 Не оглядався;
Він і третьому та заказував,
 Щоб не сміявся.

Чи я в лузі.

Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не червона була?
 Взяли мене поломали
 І в пучечки повязали