Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/73

— 63 —

Про сотника Метилицю.

(Невідомого автора).

Ой річка — Дніпр широкий
Течеш ти в Чорнеє море,
Ох, візьми мене з собою,
Бо гореж тут, горе!
В тих крутих порогах
Вода з каміннями воює,
В тих зелених дібровах
Сива зозуленька кує.

 (Житецький, Мысли, 134).

Чорна рілля.

Чорна рілля заорана
І кулями засіяна,
Білим тілом зволочена,
І кровію сполочена.

Лежить вояк на купині,
Накрив очи китайкою,
Китайкою червоною,
Ані труни, ані ями,
Ані вітця, ані мами,
Ані кому задзвонити!
Дзвонять коні копитами,
А вояки острогами.

Летить ворон з чужих сторон,
На могилі усідає,
Очі йому випиває.
Ходить мати гукаючи,
Сина свого питаючи:

 — Ой я твого сина знаю,
 Бо я з нього пояс маю! —

«Скажи мені, ворон милий,
Чи мій синок єще білий,