Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/66

— 56 —

Про Залізняка.

Максим, козак Залізняк, козак з Запорожа,
Процвітає на Вкраїні, як в городі рожа.
Розпустив він військо в славнім місті Жаботині —
Гей розлилась козацькая слава по всій Україні!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І говорить Максим козак, сидючи в неволі:
«Не будуть мать вражі Ляхи на Вкраїні волі!
Течуть річки з всього світу до Чорного моря —
Минулася на Вкраїні жидівськая воля!»

Про Нечая.

Чи не той то хміль, що високо вється?
Чи не той то козак Нечай, що з Ляшками бється?
Чи не той то хміль, хміль, а що в пиві грає?
Чи не той то козак Нечай, що Ляшків рубає?
Чи не той то хміль, хміль, що у пиві висне?
Чи не той то козак Нечай, що Ляшеньків тисне?
 (Куліш «Записки о южной Руси» — І.)

Про збурення Січі.

1.

Ой зза гори, зза Лимана
Вітер повіває,
Кругом Січі запорожські
Москаль облягає.
Облягав Москаль Січі,
Ляґерами стали,
Вониж свого генерала
Три дні дожидали.
Шатнулися по курінях
Запасу шукати,
А московська вся старшина
Церкви оббірати.
Та беруть срібло, беруть злото,
Ще й восковії свічі: