— 52 —
|
Увесь світ ізходити, правди не зочити.»
Хотяб то ми мали ангельськії крила,
Тоб ми полетіли да тебеб увиділи;
Бо вже конець віку уже приближився:
Хоч рідного брата тепер стережися!
Бо із ними у суді стати, — правди не зіськати,
А тільки сребром-злотом панів насищати!
Которий би мог чоловік а ще правду ісповняти,
То дасть йому Господь із неба що день благодати.
Бо сам Господь — свята правда
Сомиряе неправду, сокрушить гординю
Вознесеть святиню
Од нині і до віка!
|
Пісня, що по нещастю живучі на світі співають.
|
Ой горе, горе на сім світі жити!
Боронь Боже смерти, —
Буде Бог судити.
Як чоловік здоров, то всяке кохає;
А при лихій годині — його і рід цурає.
А як при добрій годині — купи, побратими,
А при лихій годині немає і родини;
А мати старая із жалю умірала:
«Діти-ж мої, діти! я вас годувала!...
Як-то трудно камінь глодати,
То так то трудно дітей годувати!»
А діти на тоє — ніт, німало не вважають,
Та єще хуже отця і матку
Словами вгорчають.
Кого Бог злюбить, того і награждає,
А за отця і за матку син Божий скарає.
— «Колиб ми могли у небі проживати,
Булоб же нам отця і матку не зневажати.
Колиб могли ми у небі пробувати
Булоб же нам отця і матку да не вгорчати!»
Ой, Ісусе, Ісусе Назарянський!
Утішай і помилуй народ християнський!
Ой, Ісусе, Ісусе крижуваний!
Утішай і помилуй увесь мир православний!
|
