Не одного ти розлучила з отцем, з матірю,
Або брата з сестрою,
Або мужа з вірною женою!»
Визволь, Господи, всіх бідних невольників
З тяжкої неволі турецької,
з каторги бусурманської,
На тихі води,
На ясні зорі,
У край веселий,
У мир хрещений,
В городи християнські!
Як із землі турецької,
Да з віри бусурманської,
Із города із Озова не пили-тумани вставали.
Тікав повчок:
Малий-невеличок,
Тікало три братіки рідненькі,
Три товариші сердешні,
Два кінних, третій піший піхотинець.
За кінними біжить-підбігає,
Чорний пожар під білі ноги підпадає,
Кров сліди заливає, —
За стремена хватає,
Словами промовляє:
«Браттє миле, браттє любе!
Хоть один ви милосердіє майте,
Опрани кульбаки, добич з коней скидайте,
Мене, брата піхотинця, міждо коні беріте,
Хоч милю верст увезіте
І доріженьку укажіте.
Нехай я буду знати,
Куди за вами в городи християнські з тяжкої неволі втікати!».
То старший брат згорда словами промовляє:
3*
