Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/32

— 22 —

Історичні.

Колядка.

(Відгук дружинних часів).

Ішли молодці рано з церковці,
 Гей дай Боже!
Ішли молодці рано з церковці,
 Гей дай Боже!
Стали вони си раду радити,
 Гей дай Боже!
Радять радоньку невеличеньку:
 Гей дай Боже!
„Скиньмося, браття, по золотому, ^[1]
По золотому, по червоному,
Та купимо си золотий човен,
Золотий човен, срібне весельце,
Та пустимося краєм Дунаєм;
Там ми чуємо доброго пана,
Доброго пана, славного царя,
Там ми будемо добре служити,
А він нам буде добре платити:
Що по рокови — по коникови,
По ясній стрілці, хорошій дівці“.
 Бувай же здоров, білий молодче!

 (З І. Колесси, Етноґр. збірник, І.).

Щедрівка

(згадує про облогу города).

Ой славен, явен красний Микола.
А чим же ти прославився?
Що із вечера коня осідлав,
А вже к світові під Царів град став.
Ой як бє, та й бє на Царів город,
Цар ся дивує, хто то воює.
А міщане ходять, все раду радять,
Що тому вояці за дари дати?
Вивели йому коня в наряді:

---

1. По кожньому віршу припів: Гей дай Боже!