Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/245

— 235 —

Сльоза.

 Чи памятаєш, як з тобою
Прощавсь я пізньою добою?
Вечірня зіронька зійшла
В безодні синій над водою;
По над дібровою німою
Якась пташина проплила;
На сході геть чорніла хмара,
А ти бліда, як та примара,
Стояла з мутком на чолі
Ламала рученьки малі,
В німій скорботі — і розваги
Тобі подать не мав я зваги...
Майнула хвиля, час настав, —
І блискавицею спалав
В очах твоїх огонь од муки;
Свої знеможенії руки
Кругом мене ти обвила
І тяжко, тяжко заридала...
Моя ти зоре! Чи ти знала,...
Як та сльоза мене пекла?
Минули роки, сивий волос
Морозить голову, а я
Все гину, зіронька моя,
Та чую твій надбитий голос,
І досі тяжко й горяче
Твоя сльоза мене пече!

Зустріч.

В снігах несходимих, глибоких,
Де темні бори лише мрілись,
В тайзі на етапнім привалі
Вони несподівано стрілись.

Крізь млу сонце ледві шаріло
Бурульки яскрились на хаті...
Він був у залізних кайданах,
Вона у суконнім халаті.