Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/242

— 232 —

Збуди, чаруй минувшість ту:
Хай ще хоч раз заплачу,
Бо сліз нема з того часу,
Як доленьки не бачу.

 Чаруй, старий! Як потечуть
 Дві сльози по личеньку,
 То легше стане у душі
 І легше на серденьку!

Заграй ти, цигане старий,
Такої, як гадаю:
І грошей дам, вина теж дам,
Всього, що тільки маю.

Над Прутом.

Над Прутом у лузі хатина стоїть,
Живе там дівчина хороша, як цвіт:

В їй очі-зірниці, що світять в ночі; —
Побачиш їх, хлопче — вмірай і мовчи!

Над Прутом у лузі не місяць зійшов,
То хлопець до кралі-дівчини прийшов;

Солодка розмова із уст їх плине, —
Тихенько дрімучий Прут далі тече.

Над Прутом у лузі барвінок вже рвуть,
До шлюбу зелені віночки плетуть!

в хатині заграли і скрипка, і бас,
А гості співають: «Веселість у нас!»