Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/240

Ця сторінка вичитана
— 230 —
(Данило Млака).

Родився 1836 р. в Чернівцях, на Буковині. Там скінчив духовну семінарію. Був священиком на селі, а пізніще учителем духовної семінарії в Чернівцях, де й умер 1903 р.

Перші його поезії були надруковані 1863 р. в „Галичанині“ Дідицького. З тої пори являлись його віршовані й прозові твори у всяких часописях й видавництвах. Року 1900 видано окремий збірник віршів Воробкевича п. з. „Над Прутом“ з короткою передмовою Франка. В 70 роках тішився Воробкевич доволі широкою популярностю. його ставили поруч Федьковича, а Франко назвав його одним із перших жайворонків нашого народнього відродження.

Як поет не широкий і не грімкий, але щирий і сердечний.

Найкращі його дрібні вірші, що підходять під характер народніх і добре надаються до співу.

Писав також Воробкевич оповідання („Хто винен?“, „Турецькі бранці“, „Муштрований кінь“, „Амврозій Остапкевич“), котрі не втратили своєї вартости.

Крім поетичного мав Воробкевич ще й музичний хист. Деякі його пісні увійшли в наш сталий репертуар, а деякі оперети (Молода пані з Боснії, Золотий мопс, Янош Іштенгазі) тішилися в свій час великим успіхом.


Література: Энц. слов. Брокгавза і Ефрона, т. 19а. „Вік“, т. І. Огоновський: Іст. літ. Зоря: 1887 (стаття проф. Смаль-Стоцького), Л. Н. Вістник, 1903, (стаття Гнатюка), Єфремов: Іст. укр. письм., стор. 347. Молода Муза: 345 — 352.



Рідна мова.

Мово рідна, слово рідне!
 Хто вас забуває.
Той у грудях не серденько,
 Тільки камінь має.

Як ту мову мож забути,
 Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
 Ненька наша мила?!...