Як трава-осока,
Зогнив у багні,
І хіба лиш комар
Заспіває по ній...
Нехай гнеться лоза,
А ти, дубе, кріпись!
Ти рости та рости,
Не хились, не кривись!
Ти глибоко у глиб
Твердий корінь пусти, —
Гілля в гору роскинь,
Ти рости, та рости!
А як буря лиха
Тебе з місця зібє,
Або хмара — гора
Тебе громом убє, —
Світ почув ту смерть,
І повітря здріжить,
І ліси загудуть,
І земля задвижить;
І пташки пролетять.
Спогадають тебе, —
І співак перейде,
Не забуде тебе. —
* *
Звела мене не біда!
Звела мене,
Моя нене,
Звела мене не біда,
А дівчина молода, —
А дівчина,
Як калина,
А дівчина молода.
Брівоньками звялила,
Брівоньками,
Хмароньками,
Брівоньками звялила;
Оченьками спалила,
Оченьками,
Зіроньками,
Оченьками спалила
Губоньками зраїла,
Губоньками —
Сливоньками,
Губоньками зраїла,
Личеньками строїла.
Личеньками —
Чароньками,
Личеньками строїла.
Ой, дівчино, не вяли,
Ой дівчино,
Ти, рибчино,
Ой, дівчино, не вяли,
Мого серця не пали!
Мого серця
Край реберця,
Мого серця не пали!
Коли любиш — не жартуй!
Коли любиш,
Та не губиш,
Коли любиш — не жартуй!
Як не любиш — розчаруй!
Як не любиш, —
Тільки губиш,
Як не любиш — розчаруй!
