Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/219

Ця сторінка вичитана
— 209 —
До ворожки.

Ой лишенько, бабусенько
Серденько болить!
Навчіть мене, голубонько,
Що його робить?
 Куди гляну, серце вяне:
 Красний божий світ,
 Бринять всюди, паняночки,
 Як королів цвіт.
Піймав би я любесеньку, —
Принади нема,
Нема гроший-побрязкачів
І вдачі кат-ма.
 Поворожіть, бабусенько,
 Дайте грошенят,
 Куплю собі поле й хату,
 Коний соколят.
Приберуся в оксамити
На диво панам,
Стукну-брязну підківками,
Словами додам.
 Буде в мене принадонька,
 Пташки налетять,
 Клюватимуть принадоньку,
 Мене звеселять.
А то лишко, бабусенько!
Принади нема,
Нема гроший-побрязкачів
І вдачі кат-ма!

Вечір.

 Чи згадуєш, дівчинонько моя,
Як згадаю без тебе я
Той вечір тихий над водою,
Як сумували ми з тобою,
Що Бог нам доленьки не дав?...
В садочку соловей співав,
За гай спускалось сонце ясне,

Плескалась рибка на воді...

«Струни».

14