Давно заховалось сонце за горами,
Пливе білолиций по небу тихенько;
У селі і в полі уже давно стихло
Тілько не стихає в саді соловейко.
По вулиці тихо козак чорнобровий,
Накинувши злегка свитину на плечі,
Іде до дівчини в гаю зелененькім
Так гарно і любо соловей щебече!...
Підходить тихенько до милої хати,
Заглянув в віконце — забилось козаче!
На вколішках Галя перед образами
Стоїть як дитина, та гіркими плаче.
Обомлів чорнявий. «Що се Галі сталось?
Чи вже-ж тії сльози — дівочі химери?
Постукав в віконце — Галя заховалась...
А потім тихенько заскрипіли двері.
Побіг... обнялися: тілько слізоньками
Козацького серця огонь Галя тушить;
А козак чорнявий цілує, милує,
Щирим цілуваннєм теплі сльози сушить.
Свище соловейко в гаю зелененькім;
Скоро за горами сонечко проснеться;
А Галя обнявшись з козаком гуляє.
Гуляє, заплаче — і знову сміється.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e5/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B8._%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D2%91%D1%96%D1%8F_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97._%D0%A2._1._%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%827.jpg/95px-%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B8._%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D2%91%D1%96%D1%8F_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97._%D0%A2._1._%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%827.jpg)