В чистім полі на роздолі вітер завиває;
Сидить козак на розпутті та думку гадає.
Три дороги простяглися на широкім полі;
А в козака думка така: йти шукати долі.
Три дороги... Котру вибрать? Де щастя, де горе?
Козак в полі — як той човник без весельця в морі.
Доле, доле! Як би то знать, де тебе шукати!
Світ широкий, люди мовчать, а шляхів багато!
В чистім полі на роздолі буйний вітер віє;
У долині за байраком вороння чорніє.
Лежить козак у долині, одпочив не плаче;
А вороння клює, щипле личенько козаче.
Серденько, бабусю, чи правда, що кажуть,
Буцім полюбити треба на віку?
Да не тоді, кажуть, як руки вже звяжуть...
Не знаю, де чула я мову таку —
Тільки знаю, чула сю мову давненько...
«Перехрестись, серце! Нехай Бог боронить,
Щоб ти полюбила кого до вінця!
Та любов до лиха та до сліз доводить,
Та ще й до другого, гіршого кінця...
Щоб його не чути тобі молоденькій!»
Чудні твої речі, бабусю рідненька!
На що й вік дівочий, коли не любить?
А як же полюбить горяче серденько,
Дай раду, бабусю, що тоді робить?
Від щирій любови є зілля на світі?»
«Зілля від усього є на світі — наче
Ти й досі не знаєш! Галю схаменися!
Чи заболить серце, чи думка ледача
У голову зайде, — щиро, помолись;
Сим зіллям на світі всьо можна лічити».
