Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/192

Ця сторінка вичитана
— 182 —
Петро Кузьменко.

Син дяка, родився 1831 р. в Чернигівщині. Пішов слідами батька, кілька літ продякував на селі. Та йому хотілося кращого життя — поступив у семинарію, котру й скінчив 1859 р. Так щож! Його знову настановлено дяком. По смерти жінки, розстригся, оженивсь, осів на хуторі, де й помер 1867 року. Перший вірш Кузьменка був надрукований у «Черниг. Губ. Вѣд.» 1859. В рік пізніще Куліш видрукував у «Хаті» дальших 6 віршів. Після цього «Основа» надрукувала його лєґенду «Погане поле» та оповідання «Не так ждалося, да так склалося» Збірав також етноґрафічні матеріяли.

Поет без ширшого образовання, але з чуттєм теплим і щирим. Знає добре мову і віршує легко. Куліш каже, що в них є щось таке, що доходить до душі, проситься в душу, і прочитавши їх, не можна їх забути.


Література: Б. Грінченко — Петро Кузьменко. Збірник Сумцову. Харків, 1908. «Вік. Т. II. Київ, 1902. Огоновський — Історія літератури. Куліш — О повѣсти Кузьменка, «Основа», 1861. Енцикльопедія «Просвѣшенія», т. XI. Єфремів — Історія українського письменства, стор. 298.



Погане поле.
(Фраґмет.)

Широкая долинонько —
 Поганеє поле!
Ніхто тебе через мене
 Не сіє, не оре.
Широкая долинонько!
 Тиб зазеленіла,
Якби не ми, та не наша
 Проклята могила!
Прокляли нас добрі люди,
 Що я полюбила,
Що вас на світ, сини мої,
 Гріхом породила...
Широкая долинонько,
 Поганеє поле!
Сини мої, квіти мої,
 Гірка наша доля!