Син дяка, родився 1831 р. в Чернигівщині. Пішов слідами батька, кілька літ продякував на селі. Та йому хотілося кращого життя — поступив у семинарію, котру й скінчив 1859 р. Так щож! Його знову настановлено дяком. По смерти жінки, розстригся, оженивсь, осів на хуторі, де й помер 1867 року. Перший вірш Кузьменка був надрукований у «Черниг. Губ. Вѣд.» 1859. В рік пізніще Куліш видрукував у «Хаті» дальших 6 віршів. Після цього «Основа» надрукувала його лєґенду «Погане поле» та оповідання «Не так ждалося, да так склалося» Збірав також етноґрафічні матеріяли.
Поет без ширшого образовання, але з чуттєм теплим і щирим. Знає добре мову і віршує легко. Куліш каже, що в них є щось таке, що доходить до душі, проситься в душу, і прочитавши їх, не можна їх забути.
Література: Б. Грінченко — Петро Кузьменко. Збірник Сумцову. Харків, 1908. «Вік. Т. II. Київ, 1902. Огоновський — Історія літератури. Куліш — О повѣсти Кузьменка, «Основа», 1861. Енцикльопедія «Просвѣшенія», т. XI. Єфремів — Історія українського письменства, стор. 298.
Широкая долинонько —
Поганеє поле!
Ніхто тебе через мене
Не сіє, не оре.
Широкая долинонько!
Тиб зазеленіла,
Якби не ми, та не наша
Проклята могила!
Прокляли нас добрі люди,
Що я полюбила,
Що вас на світ, сини мої,
Гріхом породила...
Широкая долинонько,
Поганеє поле!
Сини мої, квіти мої,
Гірка наша доля!
