Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/187

— 177 —

МИХАЙЛО ПЕТРЕНКО.

Родився 1817 р. в Харківщині. Кінчив харківський університет. Перші твори надрукував у «Снопі» Корсуна, дальші у «Молодику» Бецького і в Метлинського «Южн-ім Русск-ім Сборни-ку». (1848 р.). По тужливим настроям, по тузі й смутку, по незясованим пориванням у незнану даль він близький Забілі, такий як і він щирий, симпатичний, безпретенсійний поет. І мабуть тому то деякі його вірші підложено під ноти і вони стали доволі популярними.

Література: Петров: Очерки ист. укр. літ. XIX ст. Огоновський: Іст. літ., ч. II. Энцикл. словарь Брокгауза и Ефрона, т. 23. Больш. энцикл. т. «Просв.», т. 15. «Вік», т. 1, 1905. Українська Муза — ст. 176—184. Ефремов: Іст. укр. письменства, ст. 241.

 

---

 

ДИВЛЮСЯ НА НЕБО.

Дивлюся на небо, та й думку гадаю
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилля не дав?
Яб землю покинув і в небо злітав —

 Далеко за хмари, подальше од світу,
 Шукать собі долі, на горе привіту,
 І ласки у зірок, у сонця просить,
 І в світі їх яснім все горе втопить,

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий, —
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей…
Хібаж хто кохав нерідних дітей?…

 Кохаюся лихом, привіту не знаю,
 І гірко і марно свій вік коротаю,
 Й у горі спізнав я, що тільки одна —
 Далекеє небо — моя сторона…

І на світі гірко! Як стане ще гірше, —
Я очі на небо — мені веселіше,

«Струни».

12