Родився 1814 року в Гадяцькому повіті, в попівській родині. Учився в Харкові. Був професором Харківського та Київського університету. Умер у Ялті 1870 р.
На літературну ниву виступив 1839 р. із збірником поезій: «Думки і пісні та ще дещо Амвросія Могили» (Харків). Дещо друкував у «Молодику» Бецького (1843 р.) та в «Южномъ Русскомъ Сборникѣ» 1878 р. Року 1854 видав у Київі «Народныя южнорусскія пѣсни», дуже гарну й поважну збірку з української етноґрафії. Зладив також чимало перекладів із славянських поетів, а деякі з його творів переклав Челяковські на Чеське. Підписувався: Амврозій Могила, — був дійсно поетом степу і могил, які виходять з під його пера овіяні грізно романтичним духом.
Мистець мови, знаток минувщини народу, його фолькльору й етноґрафії, дивився Метлинський на Україну тужним, мелянхолійним оком. Любив її, рад був оживити колишню козацько-гетьманську славу, рад був постелити перед нею широку дорогу, але котра це саме дорога — не знав. Модне тоді славянофільство збивало його з простого українського шляху. А все-таки він безперечно великий поет, по силі слова, чуття і цього окремого поетичного настрою, котрого ні попозичити ні навчити.
Він родився поетом.
Література: Метлинський А. — Думки і пісні. Видав К. Студинський з передмовою. Львів, 1897. Метлинський А. — Твори. «Руська письменність», т. IV. Львів, 1906.
Кому співати цю співанку,
Як не тобі родокоханку?
Та чи тож ви, братця, коли-небудь чули
Старого, сідого козака-співаку?
Його спомянімо, зробім йому дяку,
Бо якії чули, й ті його забули.
Чи про гетьмана, чи про гайдамаку
Дідусь заспіває, в бандуру заграє, —
Голосить бандура, стогне, оживає:
Жаль візьме дитину, жаль візьме бурлаку!
